Коли сум це частина життя,
Коли інші страждають сильніше,
Чи маєш жадане право ти,
Писати про сум свої вірші?
Чи можеш ти говорити,
Про те, що тебе турбує?
Всі надломлені й так,
Навкруги кров і страх…
Чого ж думка твоя вартує?
Ти повинен триматися зараз,
Стискати кулаки чим дужче.
Та чи не зруйнується враз,
Під тиском надтріснуте блюдце?
Чим далі тим тяжче в грудях,
Вдихаєш глибше, хоч і болить.
Раптом кисень вже не рятує,
Враження, що він закінчиться умить…
Стискаєш кулаки сильніше.
Робиш вдих, хоч і в холосту.
І пишеш про сум свої вірші,
В надії, що народжене слово -
Розвіє навколо пітьму.
