Прекрасний Сівень* стука у вікно,
В червоно-золотавих барвах грає,
Жагуче яблуко до рук моїх кидає —
Медово-стигле — як п'янке вино.
Прийшла пора закохуватись знов
У молодих, — коли душа дозріла,
Коли стає мудрішою за тіло,
І крила здатні витримати двох.
Пора любити щиро, без прикрас,
Іти за тим, хто серце озиває,
Ділити пристрасті політ за небокраєм —
Свого кохання, — як в останній раз.
Сівень* - Вересень
*********************************
В. Ситнікова "Сентябрь"
Сентябрь стучит в моё окно.
Червонным золотом играет
------------------------------
-----------------------------
Чтоб бескорыстно разделить
Восторг последнего полёта.
Цей вірш — про зріле кохання, яке приходить із
досвідом і глибиною душі. Осінь тут — не тільки
пора року, а й символ
життєвої пори, коли почуття набувають нової якості:
вони стають глибшими, мудрішими, щирішими.
Осінь як метафора зрілості — червоно-золотаві
барви, стигле яблуко й медовий аромат передають
образ багатства
пережитого й готовності до справжніх почуттів.
Зріле кохання — любов, яка не вимагає прикрас, не
спирається лише на зовнішнє, а народжується з
душевної
спорідненості, взаємної глибини та бажання
розділити політ удвох.
Друге дихання для серця — момент, коли вже не
юнацька закоханість, а свідомий вибір бути поруч з
кимось, стає
найціннішим.
Почуття як останній шанс — «як в останній раз»
підкреслює важливість і неповторність кожної миті
справжнього
кохання, коли обираєш щиро, повністю, без фальші.
