Блондинки ми з тобою, рідна вишне.
І хоч не завжди солодко жилося,
Подякуймо за квіт рясний і пишний,
За сивину на вітах і волоссі,
За молодості ніжність – двоголосно.
За мить обіймів, що дарують ближні,
За гул бджоли в рясних молочних квітах,
За кожен крок у милості всевишній,
Такий цікавий. щедрий, розмаїтий,
Що нам судилось на землі прожити.
У тіні віт рясних перепочину.
Межи гілок духмяних та розлогих.
Намріємо погожу мирну днину
І донечку з далекої дороги,
(Нам більше не бажається нічого!)
О, вишне! Світ неначе збожеволів,
Та не здавайся – медоносна ти ж в нім.
… Стійкі, терплячі, щедро сивочолі,
Із вірою у світло дні і тижні,
На батьківськім обійсті – я і вишня.
Чудовий вірш, пані Чаєчко! Браво! 
