Вона болить у короля,
співати може в жебрака,
живе у нотах скрипаля,
художника- її рука...
Заб'ється драмою вірша,
і зблисне вогником в очах,
у неповторності, душа ,
життєвий подих на вустах...
Погасне, втомлена, у днях,
і зіркою запалить світ,
у ній живе відвага й страх,
чиємусь серцю ,мов, магніт...
Незвідана у неї путь,
з нікуди, може, в нікуди,
і загадковість її суть,
лиш,Боже,Ти її суди...
Мов Всесвіту вона, тягар,
пір"їнка,в небесах, легка,
любові Божої вічний дар,
в Диявольські краї летка..
Я забуваю, кожний раз,
коли сердечко рве біда,
душа -це я, це кожен з нас,
життя -її німа хода...
