Поміж горбів, вдалині мов змія,
Покрита димчатим пологом річка,
Його життя - неспокійна течія,
Що інколи утихомирить нічка.
Потік весняний – вишивка юності,
Стремління встигнути, досягти мети,
Прийняти іспити незалежності,
Межи людей, здатність гідність зберегти.
У літню пору, потрапити в казку,
Знайти в лісі, папороті квітку,
Щоб щастя мати, жити в достатку,
Під чистим небом, тішитися світу.
То Божа ласка - зізнання в коханні,
Чарівну квітку вручити подрузі,
Як сяють веселкові роси ранні,
Здаля лелеки... паруються на лузі.
Його життя - наче осіння повінь.
Без вихорів і русло без порогів,
Вже перед причастям, спішить на сповідь,
За дійства та за пройдені дороги.
На жаль, не ладен, ще рано до зими,
Сховав емоції у мушлі думок,
Лише б діждатись закінчення війни,
Пізніше згоден, злетіти до зірок.
В надії -ти - він, щоб у спадок дітям,
Блакить без хмар лишити й щасливі дні,
У полі колос і в садах суцвіття,
Серця потішать солов’їні пісні…
Проживши, за все дякуй Богу й долі.
26.10.2024 р
Чудовий твір ...от лиш би іще картинку меншого розміру, а то на компі на увесь екран, а віршик, як сироту, вона витіснила на узбіччя, в тоненьку вертикальну смужку ...хоча, можливо це у мене одного таке...головне, що прочитати є можливість
