Ми ще живі, і доти будем жити,
Допоки є вода і хліб святий,
Нас не зламати, не скорити,
Та в чорні дні сивіє молодий.
Журба в мені забрала стільки місця!
Для радості бракує і кутка...
В безмежжі світу горю надто тісно,
Ним душі наші спалюють дотла.
А від царів-катів на світ з'являються кати,
Вони не зникли, а лишень принишкли,
Щоб дочекатись слушної пори
І показати сатанинський вишкіл.
Нема снаги весні співати оди!
Лише одна жага - перемогти!
А потім дочитати Гесіода
І праправнукам переповісти.
тужте Марино, усе буде 
