Бачити більше - тікати від зграї...
Пробач собі, доню, за те, що належала кривді,
За те, що чекала і бавила віру в людей...
Ти бачила промінь у погляді литої бритви
І знала спокуту залежних від болю ідей.
Ти чула розраду у слові знецінених маків,
Забута за стінами, славила "теплі" вуста.
Багряністю спокою нищила солоди знаків,
Лишалась у прірві,.. самотня, жива і пуста...
Всередині - гори і яструби високо в небі,
Осяяні доли і ріки небачених сліз.
Пробач собі, мила, за щастя у вишиті стелі,
Пробач собі осінь, одягнуту в сонячний ліс...
30.03.2025
