Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Тетяна Іванова - Юртина: ДУМКИ НЕВЕСЕЛІ БЛУКАЮТЬ, ЯК ПРИВИД - ВІРШ

Думки невеселі блукають в видіннях, Їх привиди стогнуть від болю й журби. Поволі лягають слова у сплетіння, Але, є безсоння від тої юрби – Оцих почуттів невгамовних, тремтячих, Коли на межі ті думки, як вулкан… Здригається серце в кипінні гарячім, Душа попадає поволі в капкан*… Зажурена крихітка плаче від болю, Чекає підтримки з того джерела – Де ллється чуттєвість і радість на волю… Там море любові, уваги й тепла… На жаль – у далині нема порятунку… Коли розхвильоване серце вночі, Збирає осколки кохання в оклунки… І йде навпростець, до світанку кричить: - Чи чуєш мене, твердокам`яний – впертий, Нахабний, жорстокий, нелагідний Світ? Невже – від омани недружній і мертвий? Невже не розквітне Землі дивоцвіт? Невже не зрадіють земляни від щастя, Невже не засяє любові зоря?... Коли вже у Лету відійдуть напасті? Коли розіллються любові моря? Думки невеселі блукають щоденно, Чи є порятунок, щоб люди Землі? – Змогли припинити війну нескінченну – На сході вкраїни – де гинуть сини… 08.02.2018 ред.20.06.2019 Свідоцтво про публікацію: №0048192320250417 © Тетяна Іванова Юртина, 2025