Чи то в країні Х,
Чи то в Україні,
Пише бабка листа
до кума з фронту в Польшу:
-Мій любий друже,
Дорогий куме,
з родичів у мене залишились лише ви,
заповідаю вам
за все хороше аж
пятнадцять клятих
мілліонів гробових,
бо бачу скоро ноги протягну
в цьому броніку лише повзу та повзу,
аж сорок пять
клятих кг на мене натягли,
за ті копійки, що з підйомних залишились,
оцю амуніцію купила,
то раком ходила, тепер повзком все
та повзком, на старість доля видно така, стара вже, стара.
Ви думаєте, баба на старість
зійшла певно з глузду, розуму ж і не було, чудили з вами на все село,
а що мені та робити було,
внучків і тих з вами ж поховали.
Жила ж добре та недовго.
Пенсія ж така, що скоріш ноги простягнеш
ніж на неї проживеш, ото я все з городу та з городу.
А тут "рятівники" помогли, штраф дали,
от, щоб його сплатити пішла добровольцем
орків палити, сказали у мене вже досвід є,
на городі бур'ян запалила,
написали хатопал і штраф такий, що й дивитись штрашно,
не то, що сказати.
А що мені, любий куме, та було робити,
все життя ще й молодою палила, щоб було гарненько та чистенько,
а зараз його і не пали і не носи, та й гребти ж уже сил нема,
оказія одна.
На гробові - купи квіточки й найми, щоб за могилкою
доглядали, квіточки посадили та бур'ян, щоб виривали.
Все через ці кляті бур'яни.
Ой чи побачимось ще ми.
Две армии, одна война
Две разные армии
В одной и той же стране.
Одна защищает границы,
Которых давно уже нет
И по сути они й не нужны.
Вторая делает всё,
Что бы не занять место первой.
