Зійдуться, в одну мить, усі фрагменти,
з'єднаються...Й народиться прозріння:
у нічному блюзі плачуть інструменти,
і саксофон навіює видіння...
У двох сердець одна бентежність,
зітхання ніжне в час прибою,
за обрій ,аж, морська безмежність,
любов втішається любов'ю...
Два погляди і ніжний дотик,
блукання рук- жаги розрада,
чуттєва гра очей навпроти,
солодка любощів принада...
Притихло музики звучання,
заб'ється, в тузі,прикрим, зойком,
закоханим вона- послання,
стривожить душі, ненароком...
Цілунки згаснуть, згаснуть ноти,
У втомі море засинає,
в глибинах залиша турботи,
є спокоєм тим ,хто кохає...
У цій історії класичній,
що імена від нас ховає,
в нас смак залишиться містичний,
бо ми майбутнього не знаєм...
Але, коли знов блюз заплаче,
занурююсь я у видіння:
старенька пару море бачить,
їх рук утішене сплетіння...
