Світлий день починає забіг,
Сонця промінь ласкає обличчя.
Я вже йду, і життя мов би сниться,
Чи живу, чи це знов німий спів.
-
Мої очі червоні від сліз,
Наче солі хтось всипав віддуші.
Вже втомились, оплакувать душі.
Від ходьби вже нечути колін.
-
Що це стало мій Боже. Єдиний!
Мовчки світ накриває лавина.
Честь і совість немов би прогнила,
Люд скотився у прірву, збайдужав.
-
Де ця доля, і сила в Слова?
Лиш навколо я бачу зухвалість.
Менш за все я очікую жалість,
Більш за все я чекаю Весну.
-
Я ж ніколи не буду мовчати,
Всі слова, крик, - це нестримна сила.
Серце ранить, є біль невгасима,
Правда в муках же б’ється безсило...
04/2025
