от би прокинутися вранці
від ледь відчутного теплого торкання сонця,
що безбарвними чорнилами перших промінців
напише на шкірі:
це
була
полохлива змора!
або прокинутися
під нерозбірливий гомін горобців,
що наввипередки
розповідатимуть тисячі дрібних історій —
бо ж ніхто з нас не покинув свій дім,
хіба що в гонитві за мрією,
ніхто завчасу не полинув у засвіти,
хіба що засвіт устав,
коли руки потяглися до чорнозему й городини,
ніхто з нас не став невинною жертвою
чужої жорстокості й шаленства —
це все
був
нічний кошмар!
я згодна прокинутися
і від голосного ревіння вітру.
він стукатиме в шибки,
страх лягатиме ковдрою на голову,
та я все одно чутиму директорські нотації:
це жахіття — твій урок,
вивчи його,
визуджи,
викарбуй у пам'яті нації,
щоб мара,
яку нині стримує брама потойбіччя,
не поглинула реальний світ.
Боже,
благаю,
дай лиш прокинутися вранці!..
[вчорашні події в Сумах відгукнулися таким верлібром>
