сіріє імла нині вільно щодня
і листя ключиться без волі
все немічно хворе як глум як брехня
що впала і корчиться долі
зів’яле повітря мов згадка стара
тремтить між дерев як обличчя
ніхто не живе дехто просто вмира
лиш вечір повільно дрижить ще
у небі ні птаства ні жестів ні слів
роздолля розлите в беззвуччі
і серце без музи як ніби зумів
хтось в нім все приємне замучить
і хочеться йти хоч куди все одно
крізь тишу що тхне мов повія
і мовчки громити усе це лайно
як досі робив у собі я
***
