Прямую я дорогою життя
На світі, на якім родився,
В собі несучи думи й почуття,
З якими я, неначе злився,
Мов краплі дві води в одну,
Яких уже не розділити.
У них, немов у морі, я тону.
Без них же я не міг би жити.
Вони життя мого є джерелом,
Його побудником і змістом.
Пізнав різницю між добром і злом
Я так, як між селом і містом,
Між всім, що є на білім світі цім,
Лиш завдяки тому, що маю
Я їх. Усе і всіх на нім
Я, як і кожен з нас, сприймаю
Теж ними. Мов ріка, течуть
Усі вони в мені щомиті.
Стежинками життя ведуть
Попід шатром небес блакиті
Вони мене, а я іду,
Допоки в грудях серце б’ється,
Допоки, на мою біду,
Моє життя не розіб’ється,
Мов скло, а з ними почуття
Усі й думки на вічні віки,
Бо більш не буде вороття
До нього в світі цім повіки.
Я розумію це. Отож
І намагаюсь все робити,
Що знаю, вмію я також,
Щоб в світі цім щасливо жити.
Для цього і дано нам життя,
Яке поволеньки минає,
А з ним і думи, й почуття,
Що кожен з нас в собі тримає.
Євген Ковальчук, 18. 05. 2021
