я вдягаю вулканічний пил і туман
у костюм із вузькими лацканами
у маску із білої глини
якій надана форма обличчя
гримить церковний дзвін
у гарячому повітрі липня
я вдягаю поліп у костюм
з пурпурового оксамиту
білі грибниці приховані під тканиною
і вигини морських хвиль
в очицях оселився бездомний космос
тому я надягаю темні окуляри
під тканиною - озон і дим
але усім здається, що то я
хоча хто я - не ясно
кукурудзяне поле посеред пожарища ?
хрест на найвищому схилі київщини ?
третя сторона світу із нескінченності ?
порожна склянка талого снігу ?
пил на листі невідомого дерева ?
снігур, що ніколи не червоніє ?
чи шматок міцелію вирваний із контексту ?
це заховано за костюмом
усміхом і словами
і ніхто не побачить мене оголеним
навіть я сам
