з неба продовжує відрами лити,
ми закружляли між крапель дощу.
ну як же тепер тебе відпустити?
ну куди ж я тебе відпущу?
хіба що за обрій, що злився із небом,
хіба що за овид, що на землі закуняв.
тебе відпускати не хочу й не треба.
як добре, що дощ нас удвох обійняв.
