*****
Сумую я за тими
Часами, що пройшли
Вже. Іноді важкими
Вони тоді були,
Але також будили
Пресвітлі почуття
І додавали сили,
Щоб йшов я в майбуття,
Долаючи незгоди
Та перешкоди всі
За всякої погоди,
Аби у всій красі
Цей світ, неначе квіти,
Розкривсь в моїх очах,
Щоб я радів, мов діти,
Життю, та не в думках,
Не в мріях нездійсненних,
А дійсно в світі цім
В тих митях повсякденних,
Які минають в нім
Невпинно й незворотно
Крізь час. Я буду жить
У ньому безтуботно
Кожнісінькую мить,
Якщо лиш працювати
Я буду так, як слід,
А труднощі – долати,
Щоб всі вони, мов лід,
Та в той же час розбились
На друзки, наче скло,
І більш не відновились,
Щоб вітром віднесло
Усіх їх тої ж миті
У темне небуття,
Щоб світлі я щомиті
Мав думи й почуття.
Євген Ковальчук, 15. 05. 2021
