Вона його кохала в кожнім дні,
Йому зізналась, щиро говорила,
Що він один потрібен їй лишень,
У його образі надії всі втілила.
Вона була спокійна і проста,
Співала свої пісні під віконцем,
Та бачила його у снах щораз,
Про нього вірші писані під сонцем...
А він був – наче мрія, мов в кіно,
Красивий, статний, сильний, нереальний,
Її герой, кумир її давно,
Вона кохала глибоко й тотально...
Та не кохав її він, як вона –
Лише згадував нечасто, випадково.
Для нього – лиш пригодою була,
Не більше, ніж ілюзія чудова.
Телефонував, коли було потрібно лиш йому,
Самотньо чи хотілось погуляти,
А їй же снивсь він у кожнім сні,
Вона ж хотіла лиш його кохати…
