Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Сокол: Доля правди - ВІРШ

Раз пішов я в ліс-Дубраву, Назбирати грибів. Пішов один, так, для забави, Ніби хтось мене зманив. Ліс стоїть - величавий, Гордий, сильний і густий. Пахне листом і грибами. Ой, хтось уже тут погостив. Що за диво, грибів не бачу, Хтось уже їх позбирав. Піду глибше - на удачу, Тай кошик повний там набрав. Потрібно йти, а йти не хочу, Та й у небо заглянув. Щось собі під ніс торочу, Куда іти, я не збагнув. Цю Дубраву добре знаю, Сотні раз, сюди ходив. І зрозумів, часу не маю, Вже вечоріє, я зблудив. Скільки раз ходив по колу, Вже густіє темнота. Не повірите ніколи, Я взяв вруки світлячка. А їх сила, так багато, Ніби стелять мені путь. Що це, бачу маленьку хатку, На лапках курячих стоїть. Що це сон, чи я у казці? Двадцять первий вік настав. Як повірить цій заманці? До кісток, страх мене пройняв. Обережно ступнув у хатку, Привітався. А душа то насторожі. Бачу ступу, мітлу й лопатку, І Бабу-Ягу спочившу в ложі. Прах Ягусі почиває, Поряд котик вічно спить. Тепер казок ніхто не бає, Так, для кого Бабі-Ягі жить. Казка мрія, частка правди - Пестить, будить почуття. Діти й дорослі казкам раді, Веселе й загадкове в ній життя. Щось тріснуло у хаті, Хатка почала хилиться. Я мерщій хотів тікати - Це ж таке могло присниться. (Про казку-сон я баю. А ліс-Дубраву я з дитинства зннаю) Квітень 2025 р.