В тимчасовості є й переваги…
Ми цінуємо більше ту мить,
Коли можем звернутись до мами,
Чи до батька, якщо щось болить.
Коли можемо ще обійняти,
Тих, хто буде колись зі світлин,
Непомітним теплом про нас дбати,
І шептати у снах: Рідний син…
Все по колу іде в житті цьому,
Знову яблуні хочуть цвісти,
Поки люд від колиски до гробу,
Намагається йти чи повзти.
По траві, черепахою юність,
Проповзла подивившись на світ,
І кудись понесла всю розкутість,
Й соромливий в думках перший гріх.
Пролетіли із веснами мрії,
І надії, мов жовтий папір,
У шухлядах лежать, поки цілі,
Вибирає нові, старість-звір.
Не болить, значить сонячний ранок…
А болить, значить ти ще живий,
І думки, що ж залишить у спадок,
Цей дідусь, ще не дуже старий?
