Вогонь дзеркалить "Радуйся, Маріє",
дещо картавлячи у тінях на стіні
Там, де лишився білий віск на полотні,
слабенький гніт стривожено жевріє -
боїться згаснути в вощанім жовтім дні
Думки гудуть в низьких й м'яких октавах
й магнітне поле від Землі вібрує в такт,
із чимось вищом, незбагненним йде контакт
І сонце віддає останній спалах,
а ніч старанно виграє свій перший акт
Вогонь з'їдає букви й дише димом,
а свічка на столі горить: "молись за нас",
за вікнами від грому ллється чистий бас -
титрує по кімнаті вічним миром
Маленький вогник затрусився і погас
