Ти знов мовчиш. Хоч точить крапля камінь,
А за вікном – і сонце, і весна,
Знов поринаю в дум своїх гущавінь…
Хто винен в цьому? Я а чи Вона?
Вже березень розкинув перші квіти
Серед зелених сонячних галяв…
А як же я? Куди себе подіти,
Сховатись де від болісних уяв?
Там десь веселка воду набирає,
Тепло землі – проміння віддає.
Як холодно, коли тебе немає!
Прилинь – зцілити серденько моє!
Я поглядом ося́йним – не зурочу,
У нетрях темних стежку підкажу,
Щоби світились щастям твої очі,
Коли ступаєш на мою межу.
Тож не мовчи. Вдихай на повні груди
Весни дурман. У небо голубе
Підкинь слова – дорогоцінні руди!
Коханий, з Днем поезії тебе!
21.03.2025
