Спороте черево гніву, що нас проковтнув
позаливало думки, забруднило слова.
Деб ти не був тут, і з ким би ти зараз не був–
твої стежки поростуть, підійметься трава.
Шрами загоїть земля, і зітре всі сліди,
стишить страхи, які дихають зараз втритул.
Більше весни, більше світла і більше води...
Змиє палючого гніву липку гіркоту.
Світло так важко побачити в темні часи,
темрява кігтями боляче серце шкребе,
та коли світла не стане, то світло неси,
гніву не давши в цей час проковтнути тебе.
