***
Людина належить до часу,
а час визначає людину.
Марніють живильні запаси
щороку, щодня, щогодини.
І як не приховуй ті зморшки
і не зафарбовуй волосся,
неспинно, невтомно, потрошку
старіємо і боїмося
тієї жахливої миті,
що вирве із часу навіки
і кине у довгі, розмиті
космічною повінню ріки,
де час – щось далеке і дивне,
як равлик туманний над нами.
В тих ріках людина не гине,
а просто чарується снами,
збирає зірки у букети,
дарує їх душам коханим.
Там всі – співаки і поети,
і мова у них бездоганна…
А тут, де дерева і трави
пускають уперте коріння,
повзе невибагливий равлик
повз інші дивацькі створіння
неспинно, незмінно, невтомно,
водночас і дивно, і звично,
долаючи всі перепони.
Проте він також не довічний!
Тож поки ми в часі удома,
шануймо його і плекаймо!
Коли нам іти – невідомо:
за кілька дерев чи негайно…
09.04.2024
Ілюстрація ШІ Copilot Designer
