Біля храму гранітний поріг
Рахував прихожан щонеділі.
Він чув сльози, молитви і сміх,
Пам’ятав всі вінчання, хрестини.
Зігрівався під сонцем ясним,
А на ранок вмивався росою.
Хоч зазвичай він був мовчазним,
Та чекав, що наступить ногою…
Той хто душу свою положив
В кожен камінь, ікони і стіни.
За спасіння він служби служив,
Для людей і своєї країни.
Як чорнявим священник ще був,
Пам’ятав той поріг усі днини.
Непоміченим час промайнув,
Вже з’явилися перші си́вини.
Слухав проповідь пана Отця
І радів благовісному дзвону,
Ще сльозу відчував, що з лиця,
Після сповіді впала додолу.
І сьогодні радіє поріг,
Бо у храмі вітання лунають
І букетом троянд запашних,
З Ювілеєм! Отця привітають.
Олександр Степан.
