Наш літній вечір, ніжний цілунок,
Твої обійми – то долі дарунок.
Моє лиш бажання зір застилає,
Під шкірою дикий вогонь палає.
Зірвавши маски, в обіймах ночі,
Весь час до тебе горнутися хочу.
У хвилях блажу в надії тонути,
Проте мить світанку не відвернути.
Останнє слово – як вирок між скронь
Хоча я благала, та діє канон.
Прощання мить. Погляд мимо люстерця.
Несу я додому ледь тепле серце.
Розхристана віра імен не питає.
Байдуже від мене лице відвертаєш.
Залишена правда. Клекіт лелечий.
Безжальна зустріч у той літній вечір.
(4 червня 2016 р.)
Усе залишається у пам'яті. Чудовий вірш.
так все і було
Дякую!