Поле вісім на вісім чорних і білих клітин,
Тут вона королева. Тільки безсонних годин
Порахувати не в силі навіть мудрець – звіздар,
Бо за монаршим правом сон королеві – дар.
Серце жіноче самотнє, ложе холодне її,
Тихо вікно прочинить – слухає солов’їв.
А після сліз гарячих трохи забудеться сном,
В сонне обличчя вдивляється місяць за темним вікном.
Вранці у порцеляні – кава, пухкий омлет,
Срібним ножем столовим ріже хрумкий багет.
Далі доріжка з дому. Має бо свій маршрут,
І не важливі зовсім ті, хто за нею йдуть.
Схоче, іде наліво, направо чи уперед,
Різні бувають бажання, хто їх усі розбере…
Робить, що зажадає і куди хоче іде,
Їй не зустрінеш подібних, в цім королівстві, людей.
Шепчуть за спиною різне, шлейфом повзуть плітки,
Та королев не цікавлять слуги і пішаки.
Харизматична, горда, впевнена, потайна,
Із супротивником в герці участь бере одна.
Мури на флангах тримають її бойові слони,
Стяги золотом вишиті: « Боже, охорони!».
Військо своє, як хочеш, противнику, так боронь –
Зможе її зацікавити тільки могутній король.
01.03.2025 (23:49)
