Пробач, мала, за всі ті ночі,
Коли в мовчанні серце мліло,
За всі ті рани між рядочків,
За біль, що словом «не боліла».
Пробач за тих, хто обіцяв…
Любити, грів, а потім кинув,
Хто теплий погляд твій зламав,
Як вітер осінь рве безвинно.
Пробач за темряву в очах,
За всі ті дні, що без надії,
За страх, що в серці, ніби птах,
Крилами так бився серед тіні.
Пробач, що серце я не вберегла,
Що вірила в любов безкраю,
За всі ті фрази, де змогла…
Збрехати, ніби не страждаю.
Пробач, що руки ті тримали
Не тих, хто гідний був тепла,
Що почуття твої зламали
Ті, від яких душа пекла.
Я поверну тобі той світ,
Де знову пахне небом синім,
Де сміх дзвенить, де сонця цвіт,
Не згине в просторі німім…
Я стану сильна, стану інша,
Не дам цим ранам знов боліть.
Ти тільки вір, ти тільки дихай,
Моя маленька, мусиш жить!
