Розлука — це вирок без права на сповідь,
Це стукіт у серці, що рветься на повід.
Це прірва, що дихає холодом втрати,
Це руки, що більше не зможуть обняти.
Один забуває… Сміється, живе…
А другий безсило у темряві жде.
Він більше не вірить, до куп не складе,
Самотність стискає… У грудях гуде...
І Очі порожні, мов небо без зір,
І тиша навколо, як темний пунктир.
Любов — то лиш казка, що згасла в пітьмі,
Розвіялась тінню… В холодній імлі…
Один забуває, живе, не болить,
А другий по стінах повзуче тремтить.
Збирає себе по уламках старих,
Зникає у спогадах днів весняних.
В очах його порожньо, лід і зима,
У серці — обірвана тонка струна.
І більше ніколи… Ніколи й ніхто…
Не зможе пробитись крізь його скло.
