Ой, ти щастя неземне,
Огорни всього мене,
Наче мати немовля,
Що іще не розмовля,
З серця темні почуття
Вигнавши без вороття,
Щоб і сліду не було
Їхнього, щоб віднесло,
Мовби вітром, в небуття
Їх на все моє життя.
Я на світі цім щомить
Прагну лиш з тобою жить
Так, як кожен із людей, –
І дорослих, і дітей,
Що на цій землі живуть.
Я в тобі вбачаю суть
Усього свого життя,
Що мине без вороття,
Як настане час мій йти
В небуття або в світи
Інші ув останню мить.
Доки ж серце стукотить,
В нього увійди, як в дім,
І навік залишся в нім,
Щоб в одне з тобою зливсь
Я, а також, щоб діливсь
Я тобою із людьми
Іншими, аби всі ми,
Що колись в цей світ прийшли,
Із тобою лиш жили.
Євген Ковальчук, 18. 04. 2021
