Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Іван Мотрюк: Зниклий. (поема) - ВІРШ

Зниклий. **** Вечоріє. Вітер тихо Смереку хитає, За столом сидить старенька , Телефон тримає . Нічка тиха, зорі ясні, Туман над рікою, Сива мати розмовляє Сама із собою. Понад гори місяць сходить. У сріблі вершини , Мама сидить і чекає Звістку від дитини. Десь на сході був синочок Боронив Вкраїну, Та учора подзвонили У бою загинув. *** Чути пісню жайворину Сонечко сідає, Тихий вітер на ставку Хвилю піднімає. Понад ставом у ложбині, У зеленім гаю Зупинилась батарея, Всі відпочивають. Вітер тихо повіває, Шелестить листвою Усі хлопці потомлені Усі після бою. На горбочку під дубочком Молодий хлопчина , З коханою розмовляє І мріє про сина. Промовля до неї ніжно, Мов пестить словами, Просить щоби заглядала До старої мами . Щоб дивилася за нею Й себе шанувала А він скоро повернеться, Лише , щоб чекала **** Сонце ранішнє ласкаве Земленьку голубить, А молода дівчинонька Парубочка любить. Дзвонив вчора ,розмовляли Ніжно так ласкаво, Про синочка запитував , Що вони чекають. Одружитись не успіли . Війна . Страшне слово, Як лиш вона закінчиться, Все буде чудово. Поберуться по-людськи, З вінчанням і шлюбом, І за живуть в трьох щасливо З синочком і любим. Ну а зараз почекає, Свекруху догляне, Бо вона ж уже старенька, Сама не потягне. **** Шумить річка під горою, З каменів спадає. Телефоном стара мама З сином розмовляє. Він у неї у солдатах, Герой України, Собою закрив побратимів , Від вибуху міни. Вони тихо розмовляють, Вітер повіває. Як здоров’ячко у неї, Синочок питає. Усе добре ,любий сину, Не журися мною , Я молю за тебе Бога, Щоб він був з тобою. Тай кохана ,мій синочку, Твоя помагає, Хоч сама вже на часах , Та про мене дбає. **** Віють вітри ,віють буйні , Буря насуває, Із-під лісу на село Ворог наступає. Потемніло все довкола Гуркотня і крики Захищає те село Загін не великий Артилерія гуркочи, Снаряди літають, Там молоді українці , Волю захищають. Кулів свист , Виття ракети, Що вже долітає... І вже земленька рідненька Солдатів ховає. Пахне кров’ю молодою, Порохом і смертю, Землю рідну захищають, Солдати уперто. Чути скреготи металу, Кулемет скрегоче. Помирати в цьому бою Ніхто з них не хоче. Все змішалося до купи Сльози ,біль ,страждання. І у кожного одне – Вижити бажання. *** Зеленіє все довкола- Весна наступає . Над колискою матуся Пісеньку співає. Над горою сходить сонце Проміння ласкаве- По обличчю синочкові, А йому цікаво. Мати тішиться над ним, Пташечки співають, Та у мами молодої Сльози набігають. Вона плаче і сміється, Синочка леліє. Як згада про його батька Мало що не мліє. Десь на сході у бою Землею накрило, І ніхто не поховав Всім братська могила. Вони так і не побрались , Мабуть не судилось. Слава Богу дитенятко Від нього лишилось. Вона гляне на синочка Що щось галагонить. Та згадає про милого, І в думках хоронить. Серце крається від болю Як тільки згадає, Якби тішився коханий, Що синочка має. *** Із-за лісу хмари сунуть Дощик накрапає . На воротах стоїть мати Сина виглядає. Подзвонили телефоном, Що в бою загинув. Та не має його тіла , Нема домовини. Кажуть що їх всіх землею У бою накрило, І вороги захопили Тож нема могили. Але мама в це не вірить, Чи вірить не хоче. Як подумає про нього Серденько клекоче. Лише вчора вповивала, До школи водила . В те повірить що загинув Матері не сила. Він у неї був єдиний Так його гляділа, На весіллячку у нього Погулять хотіла. Добре , є в неї невістка, Хоч син не жонатий. І онучок ,що як батько, На носик кирпатий. *** Над ставом верба схилилась Так немовби плаче. А на дубі край села, Чорний ворон кряче. Все навкруг горить пожаром Село догорає , Після бою що пройшов, Живого не має. Дим і попіл навкруги Та стогони чути, Життя того що тут було Назад не вернути. Чути говір не вкраїнський, Ляскання затворів, І постріли одинокі Ворожих дозорів. Вони ходять по згарищах Немов ті шакали , Добивають чужих ,своїх, Що не повмирали. Із попелу мовби фенікс Піднялась людина, Оглядається довкола Ніби сиротина. В голові ревуть гармати, І свистять снаряди, Він воскрес із попелища , Мов птах із балади. Глянув поглядом туманним На те попелище, Усе чорне обпалене Кругом вітер свище. Не успів він оглянутись Як його схопили , Його руки обпечені Шнурами скрутили. Били його по обличчю, Руками й ногами , А він лиш просив у Бога Вернутись до мами. До коханої дівчини, Що його чекає І маленького синочка Народити має. *** Світає. По ставочку за селом Вітерець гуляє. Жене кола по воді До берега тихо, А на березі старенька , Згадує про лихо. Вже півроку проминуло , Як немає сина. Усі кажуть що у бою Героєм загинув. Але серце материнське Не йме віри в цьому Бо ж його не привозили, У цинку до дому. Мама вірить ,що живий Просто десь згубився , Треба просто трішки часу, Щоб він об’явився. До старенької ,над ставом, Дівчина підходить, на руках трима дитину, І тихенько мовить. Чом в зажурі ви над ставом, Чом сльоза збігає. Гляньте як росте онучок, Бог допомагає. Він заміну нам прислав, Щоб не сумували. Щоб за нашого Іванка Завжди пам’ятали. Немов сонячне проміння , На стареньку впало, Її змучене обличчя Світлом засіяло. Підвелася і дитину , На руки узяла, Наймиліший мій Іванку, Тихо прошептала. *** Замітає все довкола , Віє хуртовина. На розгрузлій доріженьці Буксує машина. Біля неї три солдати , Та ні ,полонені. Всі замучені й голодні Дуже потомлені. У кузові росіяни - Автомат на взводі , Лінуються йти штовхати У такій погоді. Заставили наших хлопців, Босих майже голих Щоб машину витягували, На рученьках кволих. Руки сковані позаду , Підвальна кімната, Катують там вороги Нашого солдата. В нього пам’яті не має, Повна амнезія , щось про себе розказати Він не розуміє. Та вони йому не вірять , Мордують прокляті, А він бідний сам не знає , Що їм розказати. Проминуло так пів року, Нічого не знає , Чи є в нього батьки діти , Чи дружину має. **** Вечоріє . Сонце ніжне За гору сідає. Над колискою матуся Пісеньку співає. Мовить ніжно , люляй сину, Спи моє дитино, Мабуть хочеш послухати , Про батька мій сину. Він у тебе дуже мужній , Добрий і ласкавий, Гарний в матері він син І вояка бравий. Та ось більше вже півроку Ні чути ні знати, Чи в полоні ,чи убитий , Хоч би поховати. А воно таке маленьке , Всміхається ніжно , До матері простягає Ручку білосніжну. Ніби хоче їй сказати, Все добре рідненька , Ще з тобою нас обніме Батькова рученька. Ще притулить нас до серця, Поглядом зігріє . Очі сині як озерця, Душа мами мліє. *** Нічка темна ,зорі ясні, Місяць срібнобокий. На бетоні в крові власній Лежить синьоокий. Синьоокий українець , Військовий хлопчина, А над ним мов есесівець, Москальська скотина. З рукавами закоченими , Погляд мов у звіра, З очима забоченими – Бусурманська віра. Сам здоровий мов бичара Вгодована пика, Посмішка немов в хазара , Якась ніби дика. А наш хлопець :шкіра й кості Ледве б’ється серце , Тільки очі голубіють Мов гірські озерця. Один удар , потім другий, Лайка з матюками, Погляд звірський , недолугий - Хто ж бо твоя мама. І так майже кожен день Знущання й тортури , Ні печінки ні легень Скоро вже не буде. А ще ота амнезія , Що з нею робити? Чи є в нього якась мрія, Чи є чому жити? А чи просто загинути, Отут на чужині , І душею полинути, З вітром по пустині ... Та ні . Має мрію , Має силу волі, І в душі плека надію Що все того стоїть. Хоче все він пригадати, Сім’ю і родину , Хоче усім розказати, Як тут люди гинуть. **** Сонце ніжне, світанкове Земленьку ласкавить А повітрячко ранкове Свіжістю всіх вабить. Біля хати по травичці Бігає хлопчина , Ніс кирпатий, у кофтинці З синіми очима. Біля нього сива жінка, Не ганяти просить. Й молодичка немов бджілка Воду в хату носить. Присядь ,каже старша жінка Годі вже трудитись Ти вже ж біга з поза ранка , Мала б утомитись. Сон мені приснився, доню , Мушу розказати , І погладивши долоню Просить присідати. Снилась ти мені у платтю Білім, наче сніжнім, І стоїш ти межи знаттю Із букетом ніжним. А довкола всі веселі, Музика лунає, І тут ніби десь із стелі Голуб надлітає. Він не довго покрутившись Понад головами На твоє плече сідає І мовить словами. Не тужи люба дівчино, Подумай про сина , Батько скоро повернеться Він ще не загинув. *** Темна нічка із гори, Все мраком покрила. Сиро мокро навкруги Немовби могила. Тільки місяць ,що крізь хмари Рідко виглядає, Пробивається крізь грати Й душу зігріває. Був учора знову допит. Удар головою. Він прокинувся вже тут , З думкою сумною. Як там мама ,що дівчина Чи його чекає ? Чи родила йому сина. Де він, чи хтось знає? Скільки часу проминуло, Як він у полоні. В голові все промайнуло, Немов у просонні. Тепер уже добре знає Що він мусить жити, Й мрію свою тверду має, Лиш Бога просити. Щоб поміг йому зустріти Сім’ю і родину, І любов’ю обігріти Кохану і сина. Мамі глянути у очі , Й дякувати щиро, За недоспані ті ночі, За те що ростила. Знову допит на зорі: «Ну что бєзимянний» Крик і стогін у дворі , Ох ви окаянні. Я згадав своє ім’я Відповів він тихо, Є у мене і сім’я Сказав він на лихо.... **** Літнє сонечко липневе На небі сіяє , У садочку ,що над ставом Пташина співає. У хатині край села Маленька родина, Стара мати, невісточка І мала дитина. Чути дзвінок телефона , Мама піднімає , Як стояла в крісло впала І мовчки ридає. Мовить тихо, він живий, Візьми трубку доню, Мій Іванко дорогий, І плаче в долоню. Чути голос в телефоні : Мої дорогенькі, Я в російському полоні, Любіться рідненькі. І затихло ,замовчав, Мовби і не було. Але голос ще лунав Серденько ще чуло. Мати плаче і сміється За серце вхопилась. Воно певно так шалено Ще в неї не билось. До невістки пригорнулась, А сльози рікою, Випросили ми у Бога Донечко з тобою. Тепер треба лиш молитись Рідненька до Бога , Щоб поміг йому добитись Сюди до порога. *** Вітер віє тихесенько, Листочки хитає, Стоїть мати на порозі І листа читає: Прийміть наші співчуття Дякуєм за сина , Та немає вороття , Ваш синок загинув. В мами в очах потемніло, В горлі сухо стало. Лице її побіліло , Мало що не впала. Вона швидко на автобус В ТЦКа помчала. Я ж учора із синочком Своїм розмовляла. Чи у вас нема дітей , А чи ви не діти. Посоромтеся людей, Годі тут сидіти. Він учора подзвонив, Звідти із полону, І сказав що залишився Один із загону. Я до вас звертаюсь щиро Пани офіцери, Подзвоніть до командира, До медіа сфери. Перед вами на коліна, Якщо треба стану, Допоможіть повернутись, Моєму Івану. Вийшла жіночка одна В формі медсанбата: Я вам каже поможу, Бо я також мати. Посміхнулися про себе Всі решта військові Розпочати такий пошук, Були не готові. Не відчули ще вони Материнське горе І не знають що воно Усе переборе. *** Сумно ,темно навкруги Дощик накрапає. Українські полонені Могили копають. І не знають бідні бранці, Знесилені люди, Може хтось із них у ранці, Тут лежати буде. Всі побиті, замучені, З сумними очима У кожного рік і більше Уже за плечима. Дали вчора подзвонити До рідної хати , Та лиш тільки що в полоні Устиг їм сказати. Що один він залишився Із свого загону , Без пам’яті ,поранений Попав до полону. Як там мати ,як кохана, Як його синочок . Мабуть бігає вже сам, Йому ж минув рочок. Чи побачить ще він їх, До них пригорнеться, Чи йому тут на чужині Згинути прийдеться Бити менше вже їх стали, Щось мабуть готують, Тепер шокером і голодом Нещадно мордують. Всі худющі обідрані , Ходять мов сновиди, Хто з цих хлопців рідну землю Ще колись увидить. *** Вже до осені доходить Листя облітає Бідна мати по в’язницях Синочка шукає. Хто вернеться із полону , Кого обміняють , Про синочка про Івана Одразу питають. Та ніхто ніде не бачив, Не чув і не знає , А вже зараз рік і пів Помалу минає. Й помічниця з ТЦКа Яка слово дала По усіх своїх каналах Запити послала. Та і там усі мовчать, Не чути нічого, Залишається одне, Лиш просити Бога. *** Світить місяць над горою, Зіронька сіяє. За столом вже старша жінка З внучком розмовляє. Біля печі молодичка, Готує вечерю, Раптом гуркіт за вікном Хтось стукає в двері. Відчинила ,поглянула, З ТЦКа знайома, Каже Йвана відшукала Скоро буде в дома. Попав в групу ,що на обмін, Ще щось там казала. Та її ніхто не чув вже , Вся сім’я ридала. Сльози радості у всіх Лилися рікою, Обнімались ,цілувались Усі між собою. І коли уже нарешті Тишина настала Наша пані офіцерша Таке розказала. У Івана усе добре , Як мож так сказати, І він скоро повернеться До своєї хати. Він попав до тої групи Яку обміняють Десь за тиждень На Вкраїну їх привезти мають. Потім трохи підлікують , Бо всі вони кволі Усі майже вже два роки Не бачили волі. І тоді уже до дому , До рідної хати. Де чекають дівчинонька, Синочок і мати. **** Сонце ніжне полудневе Промені кидає, За столом сидить матуся І казку читає. Біля неї Іванко , Що синенькі очі, Ніби слухає уважно, Але щось бурмочи. Старша жінка на лавиці Спицями махає , Для онука капчурикі , Вона доплітає. Аж тут пес в дворі загавкав, Лагідно й тихенько, Він хазяїна впізнав, Хоч бачив давненько. Усі в хаті в раз затихли, Чути дзвін комахи, Мабуть десь там за вікном Притихли і птахи. Голос радісний з порога, Ніжний , найрідніший . Привіт ,мамо й ти кохана, Сину наймиліший. Заплакала стара мати , З радості такої , Обіймаються з синочком І плачуть обоє. Заридала і кохана Гладить, обіймає , І про що має спитати, Вже сама не знає. А Іванко за спідницю, Вхопився матусі, І крізь сльози промовляє Руці ,мамо, руці. Батька свого цурається, Не бачив із роду Але згодом прилюбиться , Має його вроду. Поза гору тихо сонце , Осіннє сідає. У хатині край села Родина співає. *** Клубочуться темні хмари Вітер їх ганяє, А мою Вкраїну милу Туга огортає. Спів веселий , солов’їний Не дзвенить в садочку , На війну ми відправляєм То сина то дочку. Доки буде той москаль Нам лихо робити , Через нього століттями Ми не можем жити. А ще з боку хтось говорить , Що не хочем миру, Щоб і вам отак жилося За ту «правду щиру». Автор : Іван Мотрюк.