Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: ХРЕСТОСЛОВ: Даремний чин ( переклад “Зряшного занятия” Сергія Дацюка ) - ВІРШ

Вірші — вбрання, котрé пошите щоб булó, І сам творець, їх що фастригува́в і кра́яв, Нитка́ми по нитка́м з яких натка́не тло Зшиває розмерфéлені краї безкраї У сплутаний пота́йний ритм Від схованих у строфах рим, Щоб зéрня за́думки не закопать глибóко, Щоби́ його змогла знайти і та сорóка Та розкрутить собі клубок моїх думóк, Аби осмислить мною мислиме, Вдумóвуючись у задýмане, У кóрінь, сýть де схована, дарéмно, Далéбі, навіть марно… Вірші — примарне і нія́ке з сéбе Таке собі дурникува́те заняття́. Вірші на очі нависають, мов пóгляд нéба Одного з всіх, хоч і не трéба, а не минé це прокляття́. Вірші – і невагóмо й нематеріально Снують у царстві сéнсів, квінтесéнцій слів. А в дійсності вони – тотально нереальні, Бо тóй, хто вдýмав їх, довдýмати не вспів, Томý й нікóли, як усé, Живóму їх творцеві Нарóдну славу не з’єднать Із місцем в черзі на поклóн двірцéвий. Вірші віщýють імені його Лише йомý суджéну дóлю, невідстýпно, Як ім’я батька – зразу за твоїм. Пророцтво проступає із всьогó Коли ми залишаємось одні Щоб корота́ти дні на дні прова́лля Самóтності. Вірші, що мають ритм і рими, і співзвýчність І щé чорт знає щó у сво́єму нутрі, Нікóли благодать-благополýчність Не стрінуться для них – чужою милістю судилося їм жить. Життя навчить віршоверши́теля Не грéбувати милосéрдям навіть з чóрта рук, Подібно всім тим шанувальникам й любителям йогó – Нічóго не проси́ть, бо всé самі дадýть. Поéт плетé сухого дуба – бо люб йому цей сплін, Розтри́нькувач і звéрхнаха́ба, Щоб сти́шить біль з тогó, що в фрéйлін більший кундалін Не до віршів – всім їм лиш за́вше грóшей трéба. Віршогонча́р вигóнить у істóрію із гли́ни Красý тілéсну в бéдрах вічних а́мфор, Ним дихає дух всіх часів, Складає він з його метафор Зворóти змісту дивови́жі У консонансах вітражів, Бо ба́йдуже йому до метушні і тиражів. Дух всіх часів в бува́льщинах і небилицях Так тихо ди́ха у словах тих Щоб вберегти від тління їх Під шаром пилу на бібліотек полицях В цім сéнсі вірші – нісенітниці, І їх творець – шахрай, Котрий так хитро всé замислив си, Як той фігля́р, що по цимба́лам гра́є, Аби у випадковім ланцюжку співзвýчних співпадінь Відірваності від усьóго світу Створити досконалість ефемéрну Й утримувать її в обма́ну сітях Неуловиму і таку блажéнну. Вірші – сни наявý для тих, хто уві сні Й кому все сниться це. Якщо кому́сь потрібен тільки сóн, Яка йому різниця, що присни́ться? Від безпритýльних ніби снів І я стаю́ цілком прозóрим – Живу на мéжах сéнсів слів Вони тепер моя опóра. --------------оригінал ------------- Сергей Дацюк Зряшное занятие стр.212 книги "НОВАЯ АРХИТЕКТУРА ЧЕЛОВЕЧЕСТВА", Киев, 2021 Стихи — наряд, который шьют впрок, И сам создатель, их моделируя и кроя, Нитками на перекрестке строк Сшивает цепляющиеся края В спутывающийся их ритм Из скрадывающихся рифм, Чтобы смысл их был не так глубок, Чтобы каждый из них самих смог Этот смысл размотать как клубок, Вмысливаясь в их мысль, Вдумываясь в их смысл, В корень, что суть их прочит, зря, Впрочем, зря... Стихи — призрачное, невзрачное И вполне дурашливое занятье. Стихи нависают как избранное На одного из многих проклятье. Стихи — невесомое и нематериальное, Они существуют в мире слов и смысла. Они в мире самой реальности — нереальное, И в мире чистого вымысла — недомыслие, Поскольку никогда, видимо, Живому их творцу Не дают одновременно стать идолом И быть представленным ко дворцу. Стихи прочат имени Его судьбу, они сродни Прошлого родни — отчества. Они пророчат именно, Когда мы одни Коротаем дни западни Одиночества. Стихи, содержащие ритм, рифмы, созвучия И еще черте что в своем содержании, Никогда вполне не доходят до благополучия, И всегда находятся на чужом содержании. Жизнь учит стихосвершителя Никогда и ничьим милосердием не брезговать, Подобно его почитателей и любителей — Ничего иного от него не требовать. Живущий стихоплетец — любитель безделия, Расточитель и невероятный хам, Преодолевающий то, что у женщин больше доверия К большим деньгам, и никогда — к стихам. Стихоплетец, лепящий глиной истории Великолепие вечных амфор, Дышащий духом времени, Слагает из его метафор Обороты смысла и виражи, Создает созвучия витражи, Плюет на все эти изваяния, издания и тиражи. И этот дух времени в небылицах и были Он вдыхает в слова, чтоб вдохновением Уберечь от тления И предоставить их библиотечной пыли. И в этом смысле в стихах — никакого смысла, И их создатель — обманщик, Который умело всех разыграть замыслил, Как будто фокусник или шарманщик, Чтобы цепью случайных созвучий и совпадений Своего отшельничества Создать мнимое совершенство И этим видом мошенничества Снискать себе призрачное блаженство. Стихи — сны наяву для тех, кто во сне И кому все это снится. Если сны нужны как сны, Какая разница, что из этих снов прояснится? От этой беспризорной призрачности снов Самому стать призраком впору — Живущему в мире вымысла из слов Они создают вымышленную опору.