Наче вітер, я розвію
В серці всі гіркі жалі
Й світлі почуття посію
В ньому, щоб я на землі
Протягом життя усього
Жив щасливо кожну мить,
Аж допоки дня одного
Не засну навік я вмить,
Бо життя мені для того,
Як і кожному, дано.
Більше цінного за нього
В нас нема. Адже воно
В цьому світі лиш єдине,
Бо не буде вже повік
Після того, як вже сплине
В ньому наш короткий вік.
Тож нехай, мов квіти тії,
Протягом всього життя
В серці світлі, золотії,
На увесь світ почуття
Буйно, пишно розцвітають
Кожну мить із року в рік
І творити надихають,
Щоб залишитись навік
З ними і щоб залишити
Добрий слід на світі цім,
Щоби мали змогу жити
І нащадки всі на нім
В світлім щасті, що не має
Жодних меж, у щасті тім,
Що незрушено тримає
Нас, немов фундамент дім,
Доки серце в грудях б’ється
Й дихаємо ми щомить,
Доки в нас не розіб’ється,
Мовби скло, життя умить.
Євген Ковальчук, 09. 04. 2021
