Не я помер на тій війні.
І, так, ми не були знайомі
У тиші, що чекала в домі,
Де шал освідчувався втомі.
Не я був з нею уві сні.
Не я розбився у віршах
Самотнім серцем кришталевим,
Де ви були, як королева
А ніч питала “Де ви? Де ви?”
Сором’язлива, мов душа.
Не я стривожив попіл днів,
Не я подався за юрбою.
Чи знов придуманий тобою?
Чи навпаки - зробив рабою?
Чи проклинаю власний гнів?
Не нами знищено мости
Не нами розпочато смуту.
Ви праві. Саме час спокути
І я вже згоден на отруту,
Щоб з Вами перейти на “ти”.
То був не я. Звичайний збіг.
Пробачте, тут не обирають,
А я завжди сідаю з краю.
Коли відчиниться? Не знаю.
Ви не змогли? І я не зміг.
Я не згадаю віщувань.
І про важливе - не сьогодні.
А раптом шлях лежить в безодню?
Ви посміхаєтесь. Ви згодні
Без сумнівів та запитань.
Не я прийду до вас в ночі.
Нас не уб’ють: ні час, ні вибір,
Ні стогін, що блука в садибі.
І це не я скажу “Спасибі”
За серце, що іще звучить
