Закохана у тишу вечорову
І в мерехтіння срібних зоряниць
Я мов завмерла. Рух спинився крові…
Зірки світились в відблисках зіниць.
Вода у річці хвильками тремтіла,
Зірками жонглювала течія,
А прохолода обіймала тіло
І шепотіла тихо: «То – не я…»
Легенький плюскіт нагадав про себе:
«О, ні, не сон це. Тут – жива вода…»
І зяяло імлисто-чорне небо.
Зненацька сич про себе нагадав…
25.09.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999858
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2023
автор: Ганна Верес