Не знаю, чи колись
я припаду устами
до уст твоїх, потрусь
щокою до щоки.
Та далі я тебе
кохаю до безтями –
так вірно, щиро, мов
вовчиць своїх вовки.
Ти вітер, який дме
в лице мені і в спину,
у серці студить жар,
роздмухує вогонь.
Тебе не можу я
забути й на хвилину.
Йдеш з дум лише, як ніч
вливає сон до скронь.
А часом навпаки,
коли вже сплю в постелі,
ловлю твій голос я
і шурхіт підошов.
Радію, як встаю,
і скачу аж до стелі.
Усе ж бажала б я,
щоб ти у яв прийшов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999645
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2023
автор: Крилата (Любов Пікас)