2
Аж ось і місто Дніпро. Від вокзалу мчить таксі. Надія роздивляється місто. Ельвіра час від часу її відволікає,
- Ну, як тобі наші новобудови? О, це тут іще не все видно. Якось матимеш час, краще роздивишся наше місто, я його обожнюю. Була можливість виїхати до родичів у Ізраїль, але рідний край миліший.
Вони піднялися на третій поверх. Тихо відчиняючи двері своєї квартири, жінка сказала,
- Ну нарешті ми вдома! Ти проходь, не соромся.
І відразу до Макса,
- Наші валізи залиш у прихожій, а її валізу занеси в дитячу кімнату.
Дівчина боязко переступила поріг квартири, була шокована. Їй не доводилося такого бачити. Просторі чотири кімнати, окремо ванна кімната, туалет. Красиві коштовні люстри. Меблі в чудовому стані й зі смаком підібрані шпалери та фіранки на великих вікнах.
Ельвіра усміхаючись,
- Ну от, як бачиш дякувати Богу, ось так ми живемо.
Час відпочинку залишився за плечима, попереду буденні дні.
Два дні поспіль Ельвіра з Надією були в перукарні. Двох майстринь Ельвіра відпустила додому. Спостерігала за роботою дівчини. Ввечері разом поверталися додому, задоволено сказала,
- А ти нічого, навіть можна сказати молодець! Бачу любиш свою роботу, до клієнтів привітно відносишся. Швидкість рук, умілість зробити те, що бажає клієнт, це багато значить у нашій професії. Дівчата по черзі йдуть у відпустку. В залі працюватимуть двоє, думаю поки що достатньо, взимку завжди менше клієнтів. Працюватимете по дванадцять годин. Ну звичайно один вихідний, тільки ж не субота й не неділя, в такі дні клієнтів зазвичай більше.
І вже веселіше, даруючи тепло посмішкою своїх очей,
- А нам же треба побільше грошей заробити, хіба не так? Так, до речі, я вже спілкувалася з друзями, думаю тобі скоро знайдемо квартиру. Тут основне не треба поспішати. Тобі ж потрібно, щоб недалеко від роботи та й щоб ціна не кусалася.
Цього вечора, Надія після вечері з валізи дістала фото, поставила на комод. Раптово в кімнату постукали, в дверях з’явився Макс,
- І чим займаєшся? Може підемо прогуляємося? Чи ти дуже зморена?
Повів очима по кімнаті, присів на стілець,
- Щось матуся занадто взялася за вас. Вистояти щодня по дванадцять годин важко. Треба підказати, може б краще працювали в дві зміни, одна зранку, друга з обіду, а потім навпаки.
Простягнув руку до фотографії,
- Я подивлюся, ти не проти?
- Яка ти смішненька! І скільки тобі тут років?
- Чотири.
Бачу колір волосся, як у батька.
Він помер?
- Та ні, зник і все. Мене виховувала мама з відчимом.Тепер маю двох братів- близнюків.
- Так ось чому ти в мандрах, в пошуках самостійного життя. Тут ми з тобою чимось схожі. Мій батько ще змолоду з друзями поїхав у Ізраїль до далеких родичів. Там знайшов гарну роботу, він фізик. Часто прилітав, як не мав можливості, висилав гроші. І ми з мамою кілька раз до нього їздили, влітку там відпочивали. Таке в них було кохання, літали один до одного. Звав до себе, але мама навіть після подій на Майдані категорично відмовилася. Через рік автомобільна аварія, от і все. У спадок залишив квартиру, правда дві кімнати. Зараз квартиру здаємо по найму. Мама їхати нікуди не хоче, каже нехай на всякий випадок, далі видно буде, як життя складеться.
- Знаєш, ти кажеш батько в Ізраїлі, мені цікаво, як тобі дозволили піти на Майдан?
- А чому не піти? По материнській лінія я українець, батько й дід поляки, ніби прабабка була єврейка та це не точно. А хіба тут національність грає ролі?
На якісь секунди запала тиша, продовжив,
- Ну то що, може перед сном прогуляємося по алеях?
- Гаразд, ти йди, я зараз переодягнусь і вийду.
Надія одягнена в чорні брюки, курточку й в біленьку пухову шапку, усміхнена, вийшла з квартири. Тільки Макс зачинив двері, як позаду них привернув увагу скрип. У дверях навпроти з’явилася тендітна дівчина невисокого зросту, з писком кинулася на шию Макса,
- Максе! Максе, яка я рада тебе бачити! Я так скучила! Так скучила! Ти просто не уявляєш. Що ж ти ні разу не подзвонив і не написав? Ви так надовго пропали, я вже й хвилювалася, думала не приїдете.
Шпилька, що тримала в купі її довге волосся відлетіла в сторону, воно розсипалося по плечах.
Надія відразу помітила волосся світло-русявого кольору. Думка, як перлинка, бач, що його приваблює, щоб волосся довге й нефарбоване.
Дівчина ніби не помічає Надії, збуджена, обома руками одночасно намагалась погладити його обличчя. Часто кліпає очима, в них раз-у-раз з’являється блиск.
Макс розсміявся та вмить забрав її руки,
- Та залиш ці ніжності.Ти, як дитина.
Її очі округлилися, трохи незадоволено,
- Я просто хотіла тебе в щоку поцілувать. Що тут такого, я ж скучила. Іще й ляпнув, як дитина! Ти забув, у суботу мій день народження! Ні Максику, я не дитина, а квіточка, якій виповнюється двадцять років. І думаю така, що при бажанні можу когось і причарувати.
- О! Ну звичайно, двадцять років це багато! Щодо іншого сказаного я не сумніваюся, - у відповідь підбадьорив її.
Повернув голову до Надії, усміхнувсь й підморгнув їй. Зразу ж продовжив до дівчини,
- То ти Маргаритко, нас запросила відсвяткувати свій день народження? Я правильно зрозумів?
Тільки тепер дівчина повернулася до Надії, яка спостерігала за ними. Зміряла її з голови до ніг,
- А це хто? Може родичку з Ізраїля привіз?
- Так, це поки що гостя, але можливо тут і залишиться.
Вмить обличчя дівчини стає сумним, погас блиск очей. Двигнувши плечима, подивилась на обох, стиснувши уста, виконала реверанс,
- В такому разі я офіційно запрошую обох. Буду чекати в суботу на сімнадцяту годину. Максе, попрошу обов’язково передай запрошення Ельвірі Борисівні. Вона ж приїхала?
Він не дав їй договорити,
- Рито, то ти ж познайомся, це Надія!
- Я гостям буду рада. Мене звати Маргарита.
Макс, не поспішавши, взяв під руку Надію,
- Я думаю ти зрозуміла, це наша сусідка, з якою ми дружимо вже чотири роки. Я для неї ніби охоронець, принаймні так мама вважає.
Маргарита почервоніла,
- Ну то я на вас чекатиму.
Різко розвернулася, лиш кілька кроків, вже за собою різко зачинила двері квартири.
Вони мовчки спускалися по східцях. Надія не захотіла першою розпочинати розмову, чи задавати запитання. Вирішила, як захоче щось розповісти, тоді й послухаю.
Свіже повітря знімає втому, вона запропонувала,
-Давай зайдемо в кав’ярню, я б чаю випила, чи кави. Може й ти хочеш?
- Чому ні?
В кав’ярні не людно, під тиху музику провели цілу годину. Макс розповів, що п’ять років назад, у Рити, після онкологічної хвороби, померла мати. Вони з батьком залишилися вдвох. Сусідами стали чотири роки назад. Її батько так і не одружився. Часто спілкується з його мамою, вечорами грають у шахи. Розповідав, як разом відпочивали біля річки. Завершуючи, прямим поглядом дивився в її очі,
- А я по-сусідськи підтримую дівчину. Важко їй без матері, тому й тулиться до нас. Вона весела, компанійська, має багато знайомих, друзів. Така, що за словом у кишеню не полізе.
Після почутого, запитала його,
- А вона не закохана в тебе?
-Та ні, не думаю! Та й поводу я їй не давав. Колись допоміг з уроками, після вечірок забирав зі школи. Зараз в медінституті навчається, на другому курсі, думаю там є в кого закохатися.
Суботній вечір. Ельвіра навпроти дзеркала, обома руками поправляє волани на білій блузці,
- Ану Надю, подивися, я гарно роблю макіяж. Як ці морщини приховати?
- Та все нормально, не хвилюйтеся.
Дівчина одягла сукню блакитного кольору, вона їй дуже пасує до кольору очей. Невеликий виріз сукні приховує пишні груди, а прямий крій підкреслює стрункість, придає витонченості. Щоб виглядати більш елегантно, волосся зібране в пучок і закріпила красивою шпилькою із синіми шифоновими метеликами.
Макс, одягнений в чорний костюм і білу сорочку, з букетом білих троянд, вже чекає біля дверей, голосно до них,
- Ну пішли! Скільки можна вертітися біля дзеркал! Вже пів на шосту. Мабуть всі гості за столом, а ми ніби далеко живемо.
Вони заходили в квартиру Рити разом з парою молодих людей. Дівчина гостинно зустрічала, приймала вітання й подарунки.
За святковим столом гучно. Друзі Маргарити часто піднімали келихи з вином, проголошували тости. Батько дівчини, представився Миколою Миколайовичем, гостинно запрошував відвідати страви. Поряд з ним сиділа Ельвіра, часом схилялась до нього, щось шепотіла. У відповідь в знак згоди, він кивав лисою головою.
Минуло зо дві години. Молодь веселилася, танцювала під модні ритми та улюблені хіти. Ельвіра з батьком Рити знаходилася в іншій кімнаті, про щось розмовляли. Макс постукав у двері, разом з Надією зайшли до них,
- Миколо Миколайовичу там так гучно, всі скачуть, штовхаються, думаю де нам трохи відпочити? Ви не проти, якщо ми тут кілька хвилин посидимо.
-Та звичайно, я не буду вам заважати, відпочивайте.
Ельвіра піднялася з крісла,
- Ми підемо на кухню, думаю пора солодощі подавати.
Макс присів у крісло, Надія стояла біля серванта, роздивлялася кімнату. На столі купа зошитів, підручник з біології. На стіні невеличка картина »Садок вишневий коло хати», старенький годинник з картиною берега річки.
Максу, лише на хвилин п’ять вистачило терпіння, встав з крісла, підійшовши до неї, обійняв.
- Ти як? Може підемо додому? Мені від цієї музики, аж у голові бамкає.
- Зараз скуштуємо торта тоді й підемо. Я теж хочу відпочити, завтра неділя, буде багато роботи.
Раптом Макс устами торкнувся її повненьких уст, вона відхилилась до серванта. Враз очі округлилися, зблідла.
-Тобі що погано? - випалив він.
Рукою торкнулася свого чола,
- Дай я присяду.
- Я тобі води принесу.
- Не треба, це щось так від побаченого, зараз минеться.
Він не міг зрозуміти в чому справа. Стояв перед нею на колінах, тримав за дві руки.
- А може…та ні ти ж майже не пила. Наче й страви всі свіжі.
Трохи отямившись Надія нахилилася до нього,
- Макс, там за склом моє фото, де я з батьком.
- Не зрозумів. Ти напевно помилилася.
Діставши з серванта фото, здивовано подивилась. Так, то було таке саме фото, як у неї й на зворотній стороні написаний рік.
- Треба порівняти. Я зараз піду й принесу твоє фото, ти не проти?
- Звичайно ні, воно на комоді стоїть, а може це воно?
За пару хвилин, він уже стояв з фоткою в одній руці, в другій тримав келих з водою.
Надія не плакала, в недоюмінні, як бути далі, схилилася на його плече.
- Може підемо додому? Думаю зараз не на часі щось вияснювати.
- Звичайно і я до розмови не готова.Та й не варто дівчині в день народження псувати настрій.
Прийшовши додому, вони вирішили все розповісти Ельвірі. Можливо вона щось дізнається про життя Миколи Миколайовича.
Надія довго не могла заснути, перед очима вертілося фото, кудись летіло, врешті-решт її подолав сон.
В квартирі тиша. Максу не спалося, це ж треба такого?!- Невже справді він її батько? Емоції його переповнювали. Раптом дзвінок у двері, думка, як оса, що зненацька настигла. І кого це принесло в таку пору, вже ніч і всі сплять.
Одягнена в легенький халат, перед ним розпашіла Маргарита,
- О, я вчасно,ти іще не в піжамі. Може ми підемо до тебе в спальню, чи до мене?
- Ти що перебрала?
- Та ні, не думай, що як випила зайвого, то втратила контроль над собою. Ти оце привіз якусь, не знаю хто вона тобі, але бачу дивишся на неї, мов кіт на сметану. Вона що й досі тебе до себе в ліжко не вклала? Чи може ти її, як і мене боїшся. Я дурепа по вуха втюрилась в тебе! А ти, а ти, – розплакалася, руками штовхає його в груди.ПРОДОВЖити
- Заспокойся! Рито, заспокойся! І будь ласка тихіше, весь під’їзд розбудиш. Батько тебе не бачив, що вже спить?
- Так, хропе в своїй кімнаті. А я одна….
- Пішли до тебе, вип’ємо чаю, поговоримо.
Вона задоволено повела очима, всміхнулася,
- Пішли… пішли, я тільки за!
Розмова відбулася надто важкою, за дві години йому ледве вдалося її заспокоїти. Зміг довести, що між ними нічого немає і бути не може. Що відноситься до неї, як брат, який при потребі завжди допоможе.
Минуло три дні. Ельвіра зайшла в кімнату Надії,
- Я маю гарні новини. Вітаю! Це твій батько. Що я хотіла, все дізналася, в нього другий шлюб. Він тут служив в армії, в медпункті познайомився з медсестрою Мариною. В той час вона з лікарем-терапевтом часто приїздила, допомагала в оформленні паперів про обстеження військових.
Відслуживши, поїхав додому. Та через п’ять років приїхав. Настільки я зрозуміла, на вокзалі в нього вкрали всі документи. Тож приїхав до Марини, як кажуть голий і босий. Додому таким повернутися не наважився, а чому не пояснив, змовчав. Ось бачиш, як воно в житті буває. Ночами розвантажував вагони, вдень навчався в педінституті. Зараз в школі викладає біологію. От, я все, як на духу розповіла, про тебе поки що змовчала. Це ми вчора грали в шахи, я поступово про все узнала. Тепер оце думаю, може тобі і не варто шукати квартиру?
- Ні-ні, обов’язково. Я хочу жити окремо, не хочу їм заважати. Допоки не куплю квартиру не хочу, щоб він знав, що я його дочка. Та й Маргарита подумає, що я буду претиндувати на якусь частку. Ні, думаю нехай це пізніше станеться.
Аж ось і сильніший мороз завітав, під місячним сяйвом по шибках розмалював картини. Все зима запорошила, запушила поля, сквери, замела стежки, алеї, місту придала свіжості.
Напередодні Нового року, Надія перебралася жити до старенької одинокої жінки. Вона мала дві кімнати по дванадцять квадратних метрів. Одну з них жінка виділила їй. Платня невелика, з урахуванням, що вона має прибирати в квартирі, доставляти ліки, продукти.
Макс часто приходив, наполягав на одруженні. Але вона не поспішала, хоч і відчувала, що кохає та все ще не покидала мрію. Спочатку куплю квартиру, як буду від усіх незалежна тоді й одружимося. Розмов про батька не торкалися, він відчував, як їй боліло. Тому й чекав, коли вона сама вирішить з ним поспілкуватися.
Ельвіра ж мала свій план. Якось ввечері вона навідалася до Миколи Миколайовича. За грою в шахи запитала,
- Як тобі наша Надія? Вона тобі нікого не нагадує?
- О! А чого це ти раптом мене про неї запитуєш?
- Ну принаймні бачив, яке в неї волосся? Що в неї і в Рити колір однаковий. Та чи мало жінок з подібним волоссям?! Ну, дівчина симпатична. Слухай, а до чого це ти хилиш? Кажи прямо, якщо щось маєш сказати.
- Слухай земля кругла,з тебе гарний могорич. Ми зустріли твою дочку в Москві, вона там три роки на заробітках була. Думаю скажу тобі, мабуть не від хорошого життя.
- Моя донька в Москві?! Та це якась маячня, хіба мати могла б її відпустити? Невже заміж вийшла?!
Він зразу дуже рознервувався. Та коли Ельвіра показала фото (яке потай взяла в Надії), заспокоївся, зажурився.
Не одну чашку заспокійливого чаю випили за розмовою. Ельвіра, що про неї знала, все розповіла. Вони вдвох дійшли згоди, це триматимуть у таємниці. А при нагоді, в якийсь один день, повідомить усім.
Одного вечора Надія повернулася з роботи, в квартирі застала чоловіка, років сорока. Він представився Вадимом, родичем господарки квартири.
За чаєм старенька повідомила, що поїде жити до племінниці та вже
почала займатись оформленням опікунства.Через адвоката за три-чотири дні документи будуть готові.
Жінка хвилювалася,
- Надійко я не знаю, як тобі сказати та він квартиру виставив на продаж. Вибач, що так все вийшло. Я думала з весни почнуть збирати документи, а вони бач, як швидко справилися.
- Не хвилюйтеся! Може ми з вами в ціні зійдемося. Я давно відкладаю гроші на квартиру та не знаю скільки ви за неї захочете.
- О, як добре все складається.
Звернулася до Вадима,
- Я їй продам квартиру. Цій дівчині можна довіряти, щира, добра людина. Ти там дізнайся що і як?
- Та я вже про все узнав. За цим не журіться.
Того ж вечора зійшлися в ціні, за три дні Надія мала придбати квартиру.
Наступного дня Ельвіра помітила Надію в піднесеному настрої,
- Ану відкрийся мені, ви що заяву в РАЦС подали.
- Та ні!- Зненацька розгубилася, щоки миттєво помітно почервоніли.
Але ж ти така весела, літаєш, як пташка, до всіх усміхнена.
- Є гарні новини, нехай це буде сюрпризом.
З екрану телевізора лунає новорічне вітання. Ельвіра з Маргаритою та з її однокурсником Віктором закінчують сервірувати святковий стіл. Надія куховарить на кухні, Макс їй допомагає, на стіл носив тарілки з деякими стравами.
Ельвіра голосно привернула увагу,
- Так, все покинули і всі дружно за стіл!
І вже, лукаво зазирнувши, тихіше,
- Миколо Миколайовичу, я вам довіряю відкоркувати Шампанське! І будь ласка швидше-швидше! Ось вже зараз буде рівно дванадцять!
І, як годиться в Новий рік, бризки Шампанського, вітання, поцілунки, сміх, веселі розмови, тости. Тільки й розмов Новий рік, нове життя.За кілька хвилин Ельвіра взяла слово,
- Друзі в цю чарівну новорічну ніч, я хочу повідомити новину. Мій син Макс уже давненько освідчився в коханні і зробив пропозицію моїй помічниці Надії. Сьогодні, напередодні Нового року, вона погодилася стати дружиною. Я хочу щоб всі знали і привітали цю чудову пару. Тож наповнимо келихи виноми і вип’ємо за них! Удачі вам діти!
- А коли ж весілля? - запитала почервоніла Маргарита.
- Думаю в далекий ящик не відкладемо. Земля освятиться свяченою водою, от тоді й відгуляємо весілля.
Після спустошеного келиха вина, Микола Миколайович, щось тихо сказав Ельвірі. Вона кивнула рукою, ледь чутно до нього,
- Сміливіше!Не хвилюйся!
За мить він стоячи з повним келихом вина, заговорив видимо хвилюючись,
- Увага ! У мене теж є новина. Для когось це буде сюрпризом. Але таке воно життя, я відкрию таємницю. В молоді роки свого життя я мав шлюб з іншою жінкою, вона народила мені дочку Надійку. Але так сталося, напевно проти долі не підеш, я покинув їх.
Його голос злегка тремтить,
- І ось тепер через стільки років, завдяки вам ми зустрілися. Пробач мене, Надійко. Прошу, пробач мене донечко! Я всіх запрошую випити за тебе, будь здорова і щаслива!
Його очі наповнилися слізьми. Ельвіра помітила, потягнула за руку,
- Ну-ну! Присядь, а казав будеш триматися.
Надія, звичайно шокована почутим, прихилилася до Ельвіри,
- Це ваша робота?
- Думаю так краще. Мені не важко це було зробити. Ти б рознервувалася, плакала. Навіщо в новорічну ніч ронити сльози. Бачиш все добре.
На мить запала тиша. Маргарита з подивом зиркала, то на батька, то на Надію. Враз зухвало подивилась на неї. Хотіла встати, але Віктор їй завадив, шепотів на вухо,
- Тихо-тихо! Вітаю, в тебе є сестра! А я іще й трохи дивувався, обидві круглолиці й однакового кольору пряме довге волосся.
Дівчина в її бік блиснула очима, звела брови, тихо до нього,
- Я їй зараз щось скажу!
Він взяв її руку і переплів свої пальці з її. Його очі дивилися на неї ніжно і закохано,
- Змирися! Прийми її! Це ж просто чудово коли є родина. Посміхнися, скоро на весіллі погуляємо.
Кілька хвилин затишшя. В руках Надії пляшка вина,
- Ну що, тепер моя черга!
Ледь червоніючи, наповнила келихи,
- Не хвилюйся тату. Мені не вісімнадцять років, я вже трохи пізнала життя. Нам Бог дає багато »посильних» випробувань. В житті не завжди виходить так, як плануємо. Основне вірити в себе. Думаю ми будемо спілкуватися. Гадаю і з Маргаритою порозуміємося. В мене теж для вас усіх є новина. Пару днів назад, я придбала двокімнатну квартиру. Я дуже давно про це мріяла.
Ельвіра перебила її,
- Я вибачаюся! Та чого ж ти мовчала?
В розмову втрутився Макс,
- Досить балачок! Прошу підтримати Надію. За тебе кохана! Хай і надалі твої мрії збуваються!
Тихий, пухнастий сніг супроводжував їх до самого будинку. Надія ключем відкрила замок квартири,
- Ну ось, прошу, заходь.
Його очі зацікавлено зиркали довкола.
- А меблі теж тобі дісталися?
- Я б не хотіла та кому вони потрібні. Якщо продам, хазяйці перешлю гроші. Як ні, то казала нехай так залишаються.
Роздягаючись, сказала весело,
- А мені вчора привезли нове ліжко.
Дивлячись на неї, швидко знімає одяг,
- Давай чобітки зніму.
- Та ні, не чіпай, я сама!
- Ти все будеш робити сама? Бач, Новий рік, квартира, нове ліжко. А для мене на ньому місце знайдеться?!
- Я у ванну…
- А мені можна?
Її очі округлилися,
- Ні-ні, будь ласка…
Далі буде
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997448
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2023
автор: Ніна Незламна