Якось, Бог Амур трішки притомився,
На траву Він ліг під дубом і усні забувся.
А в тей час на дубі німфа спочивала
І в Амура лук й кохання стріли тихенько забрала.
Оглядає лук й стріли, як цим управляти,
Яка ж мудрість в цім знарядді, з чого починати.
І крутила, і мудрила, розпізнать кортіло,
Стрільнула куди попало, скільки того діла.
Розлітались стріли на ліво й направо,
І влучили в діву й хлопця і їх закохало.
Закон Божий тут мудрує — любіть, поважайте
І на Божий світ діточок роджайте.
Німфа так нерозуміла, що вона творила
І вона стрілою в двух мужчин влучила.
Полишила почуттів до красуні-жінки,
Пустоцвітне кохання гріховне навіки.
Причта:
Коли слово попадає дурням язикатим,
Цих дурнів, як людину, з часом не пізнати.
Коли зброя попадає нетямлящій людині,
То світ Божий й кохання будуть всім не милі.
Жовтень 2023р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996919
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.10.2023
автор: Сокол