Відпускаю старе, наче дерево листя.
Тиснуть хмари чавунні думок і страхів,
Тисне натовп й незграбно гуде середмістя.
У розфокусі схожі всі на ховрахів.
Відпускаю старе, розбиваю, мов посуд,
Хоч, між іншим, вже зовсім воно не крихке.
Залишаю важливості на власний розсуд,
Фокусуюся там, де все жваве й чітке.
Відпускаю старе, в лабіринтах логічних
Вже прописані плани поразок і вдач.
Не боюсь задихнутись в атаках панічних,
Страх в мені не особа, а оповідач.
Невідомо де буде зупинка кінцева,
І початку нового не видно ніде.
Відпускаю старе, наче листя дерева,
Відривати не треба, саме відпаде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994962
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.09.2023
автор: Ася Оксамитна