Хвилюють народні пісні у саду,
хоч їх не співають вже, певне.
Душа українська – між трепетних дум,
а квіт опадає із терну.
Побачу бабусю таку молоду,
що сльози вертають на очі.
У юність я садом далеким іду
бо так підспівати їй хочу.
Пристане мелодія до журавлів –
пісень у родини чимало….
а голос у квіті терновому млів,
до ранку дівча не дрімало.
Уже багатьох не зустріну з рідні,
садок застарий… поріділий.
Вчувається пісня дорослій мені
про очі, які зрадив милий…
Бабусину пісню сама поведу,
хоч може не так і майстерно:
«В любові знаєшся – собі на біду
і квіт опадає із терну…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993954
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.09.2023
автор: Білоозерянська Чайка