А мрія рожевим фламінго ширяє в блакитному небі,
Прекрасна, жадана, одначе для мене така недосяжна.
Не маючи вдосталь уміння покинути прокляті нетрі,
Я знову з безсилля заплачу: безвихіддя путами в'яже...
Кажу собі: "Доля незмінна, людські не вартує потреби,
Тож мрія — лиш вугільний начерк, лиш обрис в небеснім трельяжі".
Та що як в осяйнім промінні задумливий вранішній легіт
Веселкою мрію позначить? І відстань між нами — лиш сажень?
От тільки ні ранок, ні вечір, ні полудень, ані опівніч —
Ніщо не здарує ту мрію: чекати їх — справа даремна.
Зефір, обійнявши за плечі, шепоче: "Можливості рівні,
Однак не сиди все ж без дії; бо в сидня всі мрії нікчемні.
Щомиті наповнюй свій глечик, щодня добудовуй птахівню..."
Лиш мовив — і далі повіяв, звелівши трудитися ремно.
серпень, 2023 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992853
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.09.2023
автор: Яніта Владович