Роки летять - біль не вщухає,
Не відпускає нас війна,
Бо серце вперто не сприймає:
Тебе у світі цім нема.
Ти більше не прийдеш додому,
Не сядеш в кухні за столом,
Щоб з'їсти борщ із пампушками,
Та пиріжків із молоком.
Не будемо більш розмовляти
В вечірній тиші допізна...
А як умів ти жартувати!..
Тепер лиш пустка мовчазна.
І сіре небо, й чорні хмари,
І туга виє за вікном,
А у тумані ранок марить
Совиним криком за ставком.
Журба вселилася в оселі
Й ця пустка в кожному кутку,
Що від долівки аж до стелі,
Колише тугу в сповитку.
А в серці біль і рвані рани,
Що кровоточать повсякчас.
Чому ж війна?! Чому ж так рано
Синочки наші йдуть від нас?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992647
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2023
автор: Ольга Калина