Село – коханий серцю край
дитинства, що уже минуло...
Губись у спогадах, втопай,
о душе, буднями знебула!
Той запах лук і гул дротів –
не позабуду їх ніколи!
Ох, як сьогодні б я хотів
пройтися знов знайомим полем!..
Відчути велич всю землі,
що й частку в мене перелляла –
Тоді палав я від стремлінь,
але утілив їх так мало...
Упасти б в трави горілиць,
наївшись ягід чи марелі –
І нині коників та птиць
рулади чуються веселі!..
Незмінно в пам’яті несу
ті миті, як сміялись жаби
І повечір’я ніжний сум
спадав росою на варцаби,
Як буйно квітли під вікном
кущі жасмину та півоній –
Нехай було це все давно,
я й досі в чарів тих полоні.
Чуттів клекоче водограй,
лишень згадає серце чуле
Село – коханий, світлий край
дитинства, що навік минуло...
[i]15.VIII.23 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991443
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2023
автор: Прозектор