Начитався піп удовий,
Як святії жили,
Як то вони по пустинях
Господа молили...
Та й задумав і сам, грішний,
З світом попрощатись,
Зайти собі межи пущі,
Та й собі спасатись.
І зібрав усю громаду,
З нею попрощався,
Взяв з собою молитовник,
І в пущу подався.
Але де йому до пущі!
Він звик до ковбаски,
До чарочки горілочки,
До борщу і паски...
Привик собі, як часами,
Ще дечого вжити...
То де йому серед пущі
Корінцями жити!
Пробув в пущі одну добу,
Недобре там в"ється...
Пробув другу добу,
То вже й душа рветься!..
Взяв добродій молитовник,
Назад повертає.
"А що ж то ви не на пущі?"
Громада питає.
"Не питайте, добрі люди !
Став піп говорити:-
Не з такими животами
Серед пущі жити!.."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991313
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.08.2023
автор: геометрія