Ніби у казці минає мій час:
Сонце за гори сідало не раз,
В хмарах небесний Місяць з"являвся,
Щоб подорожний іти не боявся...
Шлях в невідоме все далі стеливсь,
А подорожний по ньому котивсь,
Дивний неспокій окутував нас,
І ми спішили в незвіданий час...
Місяць у хмарах проміння ховав,
Час плив неспішно, не поспішав...
Шлях в невідоме все далі стеливсь,
Час разом із нами неспішно котивсь...
Все нам цікаво було споглядать,
Той незабутній дитячий наш шлях,
Ми поспішали усе розглядать,
І не страшний був для нас той час...
Все було в нас і любов, і розлуки,
Та були сильні в нас ноги і руки,
Впевненості у нас теж вистачало,
Ми і жили, й все життя працювали...
Вже до кінця добігає наш путь,
Сонечко гріє і квіти цвітуть...
Ми відчуваємо сонця проміння,
Нам вистачає всього розуміння...
В сонячнім царстві є спокій і тиша,
А вітерець сонні квіти колише,
Та крізь серпанки рожево - прозорі,
Сяють далекі і Місяць, і зорі...
Так й живемо ми, допоки є сили,
Стомлені часом йдемо через силу,
Ніби в колисці нам сонечко снить,
Радіємо ми, що не завжди болить!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989781
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.07.2023
автор: геометрія