Мимоволі я помітив, в темінь задививсь.
В двері стукнув, хоч моє серце не сміливе.
Чую кроки - шурхіт пробився із темноти.
Ось звучить, як дихання ніжно - Синок, це ти?
- Мамо! Так, це я. Вона квапливо, тривожно
Довго, наче незрячою рукою водить...
Із зворотнього боку дверей і по волі -
Нишпорить, шарить ключ. Швидко, щасливо мовить...
За не часті додому дзвінки дорікає
Та говорить й говорить все... Не замовкає.
Я від слів жалісних не стримав сліз гіркоти.
Поклонився їй і обнявши сказав: "Прости"...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989640
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2023
автор: Маг Грінчук