Прости…

Мимоволі  я  помітив,  в  темінь  задививсь.
В  двері  стукнув,  хоч  моє  серце  не  сміливе.
Чую  кроки  -  шурхіт  пробився  із  темноти.
Ось  звучить,  як  дихання  ніжно  -  Синок,  це  ти?
-  Мамо!  Так,  це  я.  Вона  квапливо,  тривожно
Довго,  наче  незрячою  рукою  водить...
Із  зворотнього  боку  дверей  і  по  волі  -
Нишпорить,  шарить  ключ.  Швидко,  щасливо  мовить...
За  не  часті  додому  дзвінки  дорікає
Та  говорить  й  говорить  все...  Не  замовкає.
Я  від  слів  жалісних  не  стримав  сліз  гіркоти.
Поклонився  їй  і  обнявши  сказав:  "Прости"...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989640
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2023
автор: Маг Грінчук