Працею й старанням із безрозсудним бажанням,
чорними руками і червоних очей капіляри,
подихом горнил, попіл горілий видихають,
з думами без жалю, лопатами вугілля загрібають,
мовчазною згодою прагнення плекають,
дротяними в'язами кості проймає,
кожного волю в сплав уплітають,
піч розміром із гору, жертву збирає.
Більше схожа на формовий вулкан,
викида із гирла необроблену породу,
межею стелиться навколо обсидіан,
склуваті камені чорного роду.
Кожен вже впира держак в коліно,
на віз скидають дотягнувших до знемоги,
в'язанням брунатним вкривають іх коріння,
залишивши петлю в історій плетіння.
Згорять у печі і щастя і горе.
Тож, згори! Гори дотла!
Щоб тільки вітер, попіл розніс по світлім світі!
Розвіяв морем, засіяв поля,
зростив нові дерева та люди теплом зігріті;
до борошна хліба, та в ночі
сон перерве обпікаючий дух,
розгориться у шлунках той попіл,
ідею зросивши, заганяючи в кут.
Сонна імла як русло розмиється,
не схиливши голови перед засиллям змов,
відбивши тавро, смолою розлиється,
піч розміром з гору розжевріє знов,
працею старе знаряддя відмиється,
не згасять її жоднії води умов.
Як течія прісна в океані солонім,
розплавлена порода відмиє іржу,
і кара не неба, а руки свого роду,
як листяним димом огорне журбу.
Сонячний промінь проріже дорогу,
впавши на камінь без форми і роду,
випалить жаром старе й непригоже,
для нових легенд та мітів пригоду?
автор: neon_grain. 2023р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988743
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2023
автор: neon_grain