Я народжений її поцілунком свого покликання,
Що переплавляє сонце колишніх богів
На її золотавий ґудзик чи може розкішну фібулу
Якою вона ув’язнює мою свободу
Звільняючи власну.
А день огортає мене в білосніжну тогу.
В її вихилясту жіночність, в її подобу
І танцем малюють узори
Малюють власно
Її повнокровні стегна
Весняний танець
Сонця.
Це одкровення, що жаром займає сад
В якому чистий
Вогонь, полум’яно заходиться дужим вітром
І хочеться пити знемогу, пити безтями
Бурхливу пожежу, немов пригубити абсент
І випити танець
І впасти в обійми літа
У твій сонцеликий пейзаж
Забувшись навіки,
І тільки,
Неспинно цілувати шепотом замовлянь
Привиддя твого ніжнотканного тіла
Поезії
Зітхати увертюрою пристрасних слів,
Із подиху їх вимовляти бентежну форму,
Що звуки народжені голосом
Торкають живіт, викохують перса
А погляди в’яжуть коми
За якими прикметники
Ще трохи, ще трохи й
Ледь-ледь,
Доповняться дієсловом.
Ти будеш дивитись на повню
У місячну ніч
І Каїн нарешті згине впустивши вили
І явиться з темних розлитих його морів
Твоє немовля,
Дитина твоєї віри.
04.03.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988625
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2023
автор: Володимир Каразуб