Шуміть мені, вечірні хвилі,
Розносьте повів свій, лілеї!..
Немов мартини сизокрилі,
Злетілись знов думки про неї.
Сиджу на березі піщанім,
Довкола пальми хилять віти.
Вона десь, певно, в цім смерканні
Гуляє, сповнена привіту.
Бринить з причалу крекіт сули,
Ясніє місяць срібнобокий.
Їй теж струмить це сяйво чуле,
Лише під, може, крик сороки...
Про пал своїх чуттів рядками
Укотре щиро їй суремлю –
Нехай і сотні верст між нами,
Усе ж ми спільно топчем землю.
Нараз стрічаєм надвечір’я,
Що наче писані пастеллю:
Поблиз води у колі гір я,
Вона ж – в краю дубів та хмелю.
Там сонно лине шум розмаю
І ніжний припах ллють вербени...
Про щось вона в цю мить гадає,
Та знаю точно: не про мене.
[i]06.VI.23 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988454
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2023
автор: Прозектор