Мабуть, колись, ти станеш на поріг,
І я почую, і відкрию. Ніби
Побачу світло крихітного німбу,
Як слід Того, хто все ще уберіг
Безпутну голову, де кожен волос- гріх.
Мабуть, колись, принісши пізню дань,
Ти стукнешся у шибку. Я відкрию,
Й лікуючи твої побиті крила,
Я вислухаю тисячу зізнань,
А в душу знічену проситимеш- заглянь.
Загляну, звісно, погляд відвести
Не стане ні часУ мені, ні сили.
І давня іскра, що дощі згасили
Ще раз сяйне відлунням доброти,
Як вперше тихо прозвучить "прости".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988287
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2023
автор: Горова Л.